Є люди, які тримають відділення не лише професіоналізмом, а й серцем. Їхня присутність відчувається в усьому: в порядку, турботі, спокої пацієнтів. Саме такою є старша медична сестра неврологічного відділення КНП “Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації”ТОР  Світлана Юрченко.

Її шлях у медицину почався з дитячої мрії: вона уявляла себе в білому халаті, хотіла допомагати людям і бути поруч у найважчі моменти. Ця мрія стала справою життя. Світлана Володимирівна закінчила з відзнакою Лебединське медичне училище в Сумській області.

З 2003 року вона є частиною великої команди Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації. Спочатку працювала у фізіотерапевтичному відділенні, де вибудовувала систему, що забезпечувала чітку й злагоджену роботу процесів.

Сьогодні Світлана Володимирівна очолює роботу медичних сестер у неврологічному відділенні. І це значно більше, ніж посада. Це щоденна відповідальність за людей: організацію процесів, команду і турботу, яка не має вихідних.

Її робота – це поєднання точності й контролю з глибокою людяністю. Це вміння підтримувати порядок і водночас знаходити правильні слова для пацієнтів і колег. Це здатність бути сильною та уважною до чужого болю.

Найбільша цінність для неї – результат роботи команди відділення. Коли люди приходять із болем, а йдуть із полегшенням. Коли повертається рух, зникає безсилля і відновлюється віра. Коли реабілітація справді змінює життя.

Світлана Володимирівна вміє слухати по-справжньому – і пацієнта, і колегу. У складних ситуаціях вона шукає не винних, а рішення, знаходить компроміси, підтримує та об’єднує команду.

Її сила  у простих, але надзвичайно важливих речах: чуйності, терпінні, розумінні та щирому бажанні допомогти.

У неврологічному відділенні важлива кожна деталь: вчасні ліки, необхідні матеріали, належний догляд. І за всім цим стоїть її щоденна кропітка праця – тиха, але надзвичайно значуща.

“Люблю свою роботу”, — щиро говорить Світлана Володимирівна. А колектив для неї  як друга сім’я, де підтримують, розуміють і разом проходять труднощі та радіють перемогам.

У її житті є місце і для тиші та краси – вона любить квіти. Троянди, тюльпани… У цих простих речах знаходить спокій, відновлення і натхнення, щоб знову повертатися до людей із відкритим серцем.

Світлана Володимирівна постійно навчається, цікавиться новітніми технологіями, прагне розвитку. Вона щиро вболіває за те, щоб лікарня була оснащена сучасним обладнанням, ретельно аналізує можливості й шукає найкращі рішення. Бо для неї медицина це більше, ніж професія. Це покликання, служіння і щоденний вибір бути поруч.

Водночас вона нагадує про важливе – не забувати про себе:

“Не забувайте відпочивати та дбати про власне здоров’я. Адже, щоб допомагати іншим, ми самі маємо бути повні сил”, -каже пані Світлана.

Бо в щоденній турботі про інших так легко втратити власний ресурс. Справжня сила – у вмінні відновлюватися, знаходити баланс і підтримку, навіть у непрості дні. Саме це дозволяє залишатися поруч із людьми по-справжньому – з відкритим серцем.

І, як вона зазначає, сьогодні всі ми живемо з надією: на краще, на світле майбутнє України і на найцінніше – мир. Переможний і справедливий.

Це історія про людину, яка щодня тихо робить велику справу. Про турботу, що лікує. Про силу, яка повертає до життя.