Микола йде швидко. Швидше, ніж дозволяє протез. Іноді зупиняється — поправити його, перевести подих, зібрати сили. Бо після ампутації кожен рух — це більше, ніж просто крок. Це щоденна робота над собою.
Його протез — у синьо-жовтих кольорах. Як нагадування про те, заради чого він тримається і рухається вперед.
Микола Заболотний родом із села Лукашівка на Вінниччині. До війни працював у Києві у сфері будівництва та ремонту — створював простір для інших. Сьогодні він відбудовує себе.
У 2024 році його мобілізували. А вже 2 серпня 2025 року, на Харківському напрямку поблизу Вовчанська, Микола отримав важке поранення, яке змінило життя назавжди.
Ампутація. Новий відлік.
Протезування у «Gartі» та реабілітація у КНП «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації» ТОР, яка триває і досі.
Його дні тут — це постійний рух.
Заняття лікувальною фізкультурою. Робота з ерготерапевтом. Вправи для відновлення ходи, балансу, впевненості.
Іноді він відпускає милиці — просто щоб перевірити, чи зможе сам.
Кілька кроків. Невпевнено. Але самостійно.
І цього вже достатньо, щоб рухатися далі.
У лікарні він не один. Тут поруч інші військові, які проходять той самий шлях. Серед них — Володимир, також із протезом. Вони діляться досвідом, підтримують один одного, говорять щиро — без зайвих слів, але з глибоким розумінням.
У цих розмовах є головне — віра і спільне бажання якнайшвидше повернутися додому.
Бо там чекають.
Миколу підтримує дружина, яка зараз опановує нову професію подолога. Він щиро пишається нею. Вдома на нього чекає донечка — і він мріє для неї про щасливе життя у мирній Україні.
Він уже пройшов МСЕК і очікує остаточного рішення щодо встановлення групи інвалідності. Але найбільше він чекає не документів — а повернення додому.
Після лікарні не буде паузи — буде рух далі.
Микола планує розвивати власну справу — фермерське господарство. А ще мріє про кав’ярню — місце, де буде життя, люди і спокій.
Він не рахує, скільки часу потрібно, щоб навчитися ходити впевнено.
Він просто поспішає жити.
І щодня робить більше, ніж учора.
Це історія про силу. Про витримку. Про кроки вперед, які ведуть до життя.
