У КНП “Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації” ТОР є історії, що виходять далеко за межі професії. Це історії про покликання, силу характеру і справжню людяність.
Ольга Володимирівна Цихоцько — педіатриня неврологічного відділення, для якої медицина почалася задовго до отримання диплома. Вона закінчила Буковинський державний медичний університет, пройшла інтернатуру в Чернівецькій обласній дитячій клінічній лікарні за спеціалізацією “педіатрія” і свідомо обрала шлях, де щодня відновлюють найцінніше — дитинство.
У відділенні, де працює лікарка, перебувають діти з різними складними станами: дитячий церебральний параліч, сколіозом, наслідками травм та опіків. Це маленькі пацієнти, які часто починають свій шлях із нуля — вчаться сидіти, стояти, ходити та довіряти власному тілу.
Та тут важливе не лише лікування — вирішальне значення має погляд лікаря.
Ольга Володимирівна переконана: дитина — це не діагноз. Це особистість.
Навіть у найскладніших випадках вона бачить не обмеження, а потенціал. Не жалість — а підтримку. Не «бідна дитина», а «ти зможеш».
“Найважливіше — помічати кожен крок уперед і не забирати у дитини відчуття, що вона така ж, як усі”.
Лікарка наголошує: багато неврологічних порушень мають генетичну або ранню природу, тому час є критично важливим ресурсом.
На що варто звернути увагу батькам
- затримка розвитку (дитина не сідає у 6–9 місяців, не говорить у 2–3 роки);
- відсутність соціальної усмішки у перші місяці життя;
- регрес навичок — втрата вже набутих умінь;
- судомні прояви;
- різка зміна поведінки або часті скарги на головний біль;
- нетипова слабкість або підвищений м’язовий тонус;
- безпричинна або тривала температура.
“Якщо дитина раптом стала “не такою, як була” — це завжди сигнал. Не чекати, а звертатися до лікаря”.
Особливу роль вона відводить ранній реабілітації, особливо при ДЦП. У перші роки життя мозок має найвищу пластичність, і саме в цей період можна суттєво вплинути на розвиток дитини. Важливо вчасно розпочати роботу: вертикалізувати дитину, стимулювати рух, формувати нейронні зв’язки через системну терапію.
Профілактика — теж лікування
Ольга Володимирівна підкреслює важливість профілактичних заходів:
- регулярні огляди у педіатра;
- вакцинація (зокрема проти поліомієліту та менінгококу);
- захист від травм;
- дотримання режиму дня, рухова активність і якісне харчування;
- обмеження часу з гаджетами;
- живе спілкування і час батьків поруч із дитиною.
“Вірусні інфекції можуть давати серйозні ускладнення на нервову систему. Тому профілактика — це теж лікування”.
За цією професійністю стоїть і особиста історія. Ще з дитинства Ольга Володимирівна знала, що стане лікарем. Прикладом стала бабуся-медик. Уже в 10 років вона “вимірювала тиск” усій родині — тоді це була гра, а сьогодні — щоденна відповідальність за здоров’я маленьких пацієнтів.
Її принцип простий і глибокий: постійно вдосконалюватися, працювати за сучасними протоколами — і водночас ніколи не втрачати людяності.
Саме тому тут діти — не просто пацієнти.
Вони — маленькі перемоги.
А кожен їхній крок — це спільна перемога лікаря, родини і віри в життя.
